Джерела права

Украинский

Морфологические и синтаксические свойства

падеж ед. ч. мн. ч.
Им. джерело́ джере́ла
Р. джерела́ джере́л
Д. джерелу́ джере́лам
В. джерело́ джере́ла
Тв. джерело́м джере́лами
М. джерелі́ джере́лах
Зв. джерело́* джере́ла*

джерело́

Существительное, неодушевлённое, средний род, 2-е склонение (тип склонения 1d по классификации А. А. Зализняка).

Корень: —.

Семантические свойства

Значение

  1. источник, ключ, родник ◆ Отсутствует пример употребления (см. рекомендации).
  2. перен. источник ◆ Джерело е писемна пам’ятка, документ, на основі якого будується наукове дослідження.

Синонимы

Антонимы

Гиперонимы

  1. потік

Гипонимы

Родственные слова

Ближайшее родство

  • существительные: джерельце, джерелянка
  • прилагательные: джерельний, джерельський

Этимология

Фразеологизмы и устойчивые сочетания

    Библиография

      Для улучшения этой статьи желательно:

      • Добавить описание морфемного состава с помощью {{морфо}}
      • Добавить транскрипцию в секцию «Произношение» с помощью {{transcriptions}}
      • Добавить примеры словоупотребления для всех значений с помощью {{пример}}
      • Добавить синонимы в секцию «Семантические свойства»

      Під формою права треба розуміти організацію власного змісту, способи його існування, прояву, впорядкування та функціонування. Розрізняють внутрішню та зовнішню форми права.Аспекти

      1) Джерело права визначається як джерело виникнення права як соціальної категорії.

      2) Джерело права у генетичному розумінні характеризують як умови формування права. Фактори, що обумовили появу права, поділяють на матеріальні і ідеологічні.

      3) Джерело права у юридичному значенні визначають як спосіб зовнішнього прояву права. Це текстуальні джерела права, які можна поділити на первинні (котрі є підставою для виникнення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків: нормативно-правові акти, нормативно-правові договори, правові прецеденти, релігійні норми, правові звичаї) і похідні (уточнюють зміст первинних: судова та адміністративна практика).

      Правовий звичай має такі ознаки:

      — природну основу виникнення;

      — визначеність, тобто наявність конкретних ознак правила поведінки;

      — неписаний характер;

      — загальність тобто поширеність серед всього населення або локальність — поширеність серед невеликих соціальних груп чи у межах певної території;

      — тісний зв’язок з релігійними нормами, обрядами тощо;

      — безперервність дії протягом тривалого часу та одноманітність дотримання;

      — поступовість формування забезпечує врахування змін, що відбуваються в суспільних відносинах;

      — юридична сила як визнання правила певною спільністю та його санкціонування державою.

      64 Підстави виникнення, зміни і припинення правовідносин: поняття і класифікація

      Правовые отношения – возникают на основе норм права, волевые общественные отношения, участники которых имеют субъективные права и юридические обязанности, обеспеченные государством. Правоотношения возникают, изменяются и прекращаются под влиянием различных фактов, которые носят название юридических фактов.

      Юридический факт – конкретные жизненные обстоятельства, приводящие норму права в действие, порождая, изменяя, правоотношения, конкретные юридические права и обязанности персонально определенных субъектов. Юридические факты делятся на: 1) события – юридические факты, наступление которых не зависит от воли субъектов правоотношений; 2) действия: а) правомерные – соответствующие правовым предписаниям и не нарушающим их. Они делятся на: юридические акты (действия, которые совершаются со специальной целью вызвать определенные юридические последствия – сделка, постановление следователя, решение суда); юридические поступки (действия, которые вызывают наступление юридических последствий независимо от того, были ли они направлены на достижение указанных последствий или нет); б) неправомерные – не соответствуют правовым требованиям, нарушают их. К ним относятся: объективное противоправное поведение (противоправные действия осуществлены, но лицо их совершившее является неделиктоспособным); правонарушения (влекут юридическую ответственность – это правонарушения и преступления). 3) состояния – длящиеся обстоятельства, отражающие положение субъекта в обществе, его отношение с другими субъектами (трудовые отношения, гражданство, инвалидность).

      Поняття «джерело права» розуміється: 1. Як джерело змісту пра­вових норм; 2. Як спосіб, форма утворення (виникнення) норм права; 3. Як джерело пізнання права.

      Джерелом у розумінні змісту правових норм було рабовласниць­ке суспільство, яке саме в Древньому Римі досягло свого найбільшо­го розвитку.

      У розумінні способу, форм утворення римського приватного права джерелами його становлення і розвитку протягом сотень років були: а) звичаєве право; б) закони — в епоху Республіки вони приймалися на­родними зборами, за доби принципату стали сентатусконсульти, а в пе­ріод абсолютної монархії — імператорські конституції; в) едикти магіст­ратів, тобто вищих посадових осіб; г) діяльність юристів.

      Джерелами до пізнання римського права є конкретні юридичні пам’ятки (закони, кодифікації), праці юристів, а також істориків: ора­торів, письменників і драматургів.

      Текст Законів XII таблиць є одним із авторитетніших джерел ін­формації про стан раннього римського права. Однак право постійно розвивається. Спочатку цілісного кодексу не існувало та було багато законів, писаних юристами на вимогу уряду, постанов плебісцитів,

      тобто загальних зборів плебеїв, едиктів державних сановників, рі­шень сенату. Згодом були укладені збірки з римського права, в осно­ву яких було покладено спрощені посткласичні переробки класичних юридичних праць та витяги зі сводів імператорських законів. Коли республіка стала імперією, виникли укази імператорів, які часто пе­рекреслювали усю решту правових актів. Створив єдину систему права імператор Юстініан у VI сторіччі, придворні законники якого сформували збірники, що стали основою кодексу «Корпус юріс циві-ліс…» Найвагоміша складова його кодифікації — Дігести, або Пандек-ти, — антологія витягів з праць юристів-класиків. Своєю кодифікаці­єю Юстиніан надав усьому праву статутної форми.

      Періодизація джерел

      Юристи зазвичай виділяють такі періоди розвитку джерел римсь­кого права:

      • Передкласичне право (367-27 р. до н.е.) — період виникнення й
      розвитку преторського права, заснованого на зборах едиктів судо­
      вих магістратів — преторів.

      • Класичне право (27 р. до н.е. — 1 третина III ст. н.е.) — період роз­
      квіту римської юриспруденції, найбільша кількість найвідоміших
      римських юристів працювала в цей період.

      • Посткласичне право (середина III ст. н.е. — V ст. н.е.) — період різ­
      кого зниження активності римських юристів, появи численних
      компіляцій та збірників.

      • Кодифікація Юстиніана (528-534 р.) — створення корпусу римсь­
      кого права — основи для подальшого розвитку всього європейсь­
      кого права.

      ГОСУДАРСТВЕННАЯ САНКЦИОНИРОВАННОСТЬ

      Государство устанавливает нормы права или санкционирует (признает) существующие в обществе нормы в качестве правовых.

      Содержание понятие «санкция» включает: во-первых, — источник; во-вторых,-разрешение; в-третьих, — элемент нормы права.

      СИСТЕМНОСТЬ

      Право состоит из системы связанных между собой в определенном порядке правовых норм, правовых институтов и отраслей права.

      ОБЩЕОБЯЗАТЕЛЬНОСТЬ

      Право обязательно для всех субъектов, независимо от пола, возраста, национальности, имущества и т.д.

      ФОРМАЛЬНОСТЬ

      Право всегда выражено в определенной форме – в виде законов и иных нормативных актов; в письменном виде, с четким определением прав и обязанностей.

      НОРМАТИВНОСТЬ

      Как и другие социальные нормы, нормы права носят общий, а не конкретный характер. Норма права – предписание общего характера. Она рассчитана не на отдельное, разовое отношение, не на конкретных лиц, а на множество сходных отношений и на множество неперсонифицированных адресатов, под условия ее действия. Правовая норма отражает и регулирует наиболее типичные, многократно повторяющиеся отношения между людьми, в упорядочении которых непосредственно заинтересовано и участвует государство.

      ГОСУДАРСТВЕННАЯ ОХРАНА

      Включает государственное легальное принуждение, различные организационные, воспитательные и предупредительные меры, а также возможность привлечения к юридической ответственности нарушителей норм права.

      Джерела (форми права)

      Зміст:

      Вступ

      РОЗДІЛ 1. Поняття та сутність джерел права

      РОЗДІЛ 2. Види джерел права, їх характеристика

      2.1. Правовий звичай як головне джерело звичаєвого права

      2.2. Поняття правового прецеденту як джерело англо-американського права

      2.3. Нормативно-правовий договір як один із видів сучасного права

      2.4. Поняття нормативно-правового акту

      РОЗДІЛ 3. Нормативно-правовий акт – основне джерело системи права

      3.1. Закон — нормативний акт вищої юридичної сили

      3.2. Підзаконні нормативно-правові акти

      Висновки

      Список використаної літератури

      Вступ

      Актуальність. В умовах формування України як правової держави, одним з найважливіших питань, що потребує невідкладного вирішення при захисті прав і свобод осіб, є слідування принципу законності та застосування тільки визнаних джерел права.

      Деякі проблемні питання джерел права України в різний час були об’єктом дослідження вчених, так як Нерсесянц В.С., Крестовська Н.М., Оборотов Ю.М., Марченко М.Н., Денисов В.Н., Опришко В.Ф., Лемак В.В., Малиновський І.О. Але ряд питань залишилось поза спеціальним дослідженням, інші не одержали в теорії та на практиці переконливого вирішення і мають дискусійний характер.

      Актуальність і необхідність дослідження джерел права, їх поняття, видів, ознак виявляється в тому, що при реалізації прав і свобод особи дуже важливо користуватися саме тими джерелами права, що є визнаними та регулюють саме існуючі суспільні відносини. Тому постає нагальна вимога визначення основних джерел права, визначення їх характерних рис та подальша адаптація до права ЄС, вступ до якого є пріоритетною метою України.

      Зазначені обставини свідчать про необхідність ґрунтовного, комплексного дослідження питань поняття джерел права, їх ознак, видів, що й обумовлює актуальність теми дослідження.

      Основною метою курсової роботи є аналіз чинного законодавства, яке складає систему джерел права України, також джерел права інших країн.

      Для досягнення цієї мети в процесі дослідження ставилися такі основні задачі:

      – на основі дослідження доктрини виявити систему джерел права романо-германської правової сім`ї, частиною якої є Україна;

      – визначити джерела права України;

      – визначити поняття,зміст та види джерел права;

      Об’єктом курсової роботи є право України з врахуванням об`єктивних форм його вираження.

      Предметом дослідження є різноманітні форми вираження права.

      Методологічну основу курсової роботи складають діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також окремі наукові методи: системно-структурний; історичний; порівняльно-правовий; статистичний та ін.

      Теоретичною основою курсової роботи є наукові праці вітчизняних і закордонних учених у галузі загальної теорії права, історії держави і права, а також в інших галузях наукових знань.

      Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків та списку використаної літератури.

      Список використаної літератури:

      1. Конституція України від 28 червня 1996 р., Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141.

      2. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р., Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 21-22, ст.135.

      3. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р., Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131.

      5. Скакун О.Ф. Теорія держави і права /видання 2-е; Харків: Еспада 2009 р.-752 с.

      6. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т.2. – 360с.

      7. Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права. – Львів, 1997, с.19.

      8. Витченко А.М. Метод правового регулирования социалистических общественных отношений. – Саратов, 1974,с.51.

      9. Гайворонський В. Джерела права // Вісник Академії правових наук України. — №3. – с. 56-65.

      10. Головченко В. Чи може бути правовий акт ненормативним? // Юридичний вісник України. – 1997. – 13-17 листопада (№46). – с.29-32.

      11. Загальна теорія держави і права / М.В.Цвік, В.Д.Ткачеко, Л.Л.Богагова. – Х.: Право, 2002. – 432с.

      12. Заєць А. Принцип верховенства права. – с.4.

      13. Карташов В.Н. Введение в общую теорию правовой системы общества. Ч.2.: Текст лекций. – Ярославль, 1996. – 100с.

      14. Комаров А.С. Общая теория государства и права: Курс лекций (2-е издание испр. и доп.) – М., 1995. – 312с.

      15. Котюк В. О. Теорія права: курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – 208с.

      16. Мурашин О.Г. До питання про поняття правового акта // Підприємництво, господарство і право. – 2002. — №12. – с.7-9.

      17. Мурашин О.Г. Формула підзаконності: призначення та складові // Часопис Київського університету права. – 2002. – №4. – с.3-6.

      18. Нечитайленко А. А. Основы теории права, — Х., 1998, с.78.

      19. Новий тлумачний словник української мови: У 4-х т. – К.: Аконт,1998,с.99.

      20. Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. – СПб., 1910. – Т.II.,с.154.

      21. Плечій О. Межі та сфери дії нормативно-правових актів: загальнотеоретичний аналіз // Митна справа. – 2003. – №1. – с.91-94.

      22. Пронюк Н. Проблеми та перспективи законотворчості в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – №10. – с.3-7.

      23. Рабинович П.М. Сферы и пределы правового регулирования // ХХVII Съезд КПСС и развитие теории государства и права. – Свердловск, 1987, с.99.

      24. Скакун О. Ф. Теорія держави і права, — Х., 2001, с.111.

      25. ТГП: Курс лекций (под ред. Н.И. Матузова и А.В.Малько). – М. – Юристъ, 2000. – 776с. С.375 .

      26. Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.К.Бабаева. – М.: Юристъ, 1999. – с. 592.

      27. Теорія держави і права (опорні конспекти) / Автор-упорядник Кравчук М.В. – К., Атіка, 2003. – с. 288.

      28. Хропанюк В. Н. Теория государства и права, 1996, с.15.

      29. Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.К.Бабаева. – М.: Юристъ, 1999. – с.592.

      30. Теорія держави і права (опорні конспекти) / Автор-упорядник Кравчук М.В. – К., Атіка, 2003. –с. 288.

Добавить комментарий